Народна легенда про назву Вінниці
22.09.2017 16:26
Прийшов на берег Бугу чоловiк, поставив собi хату i зажив з жiнкою. Мав двох дочок. Одну ласкаво називав Вишенькою, а другу – Вiнничкою. Росли дiвчата, як ягоди, рум’янi та веселi. А коли виросли, то одружив їх з працьовитими риболовами. Поставила Вишенька з своїм чоловiком дерев’яну хату на правiм березi Бугу, а Вiнничка – на лiвому. Рубали лiс, випалювали пнi, землю орали i жито засiвали. В дуплах мед вибирали…
Одного разу зiрвався сильний вiтер, завив. Птицi перестали спiвати, сонце зайшло за чорну хмару. То не вiтер вив, не буря надходила, а страшнi вороженьки понад Бугом чорний копоть пiдняли. Оточили зненацька домiвки Вишеньки i Вiннички, хотiли всiх в полон забрати, на схiдних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, нiж довга i чорна неволя. Вiнничка першою запалила свою хату. Сестра Вишенька побачила вогонь за Бугом i також розвела вогонь в оточенiй хатi. Як двi свiчки, палало сухе дерево, трiскотiв вогонь. Вiд пекучого жару та їдкого диму трiсли серця двох сестер…
Проминули лiта. Багато води у Бузi протекло. Прийшли новi люди сюди, осiли, побачили згарища, дiзналися про гiрку долю Вiннички i Вишеньки. На пам’ять добру про них назвали їх iменами рiчки, що несуть свої води до Пiвденного Бугу. Побудували тут фортецю, а мiсто бiля неї назвали iменем рiчки Вiнницею.
У наведеній легенді відображено, що на берегах Пiвденного Бугу жили люди, якi займалися вирубно-вогневим землеробством, рибальством, бортництвом. Усi згадані види господарювання властивi осiлому слов’янському населенню. Вороги-кочiвники змальованi характерними фольклорними образами “сильного вiтру”, “чорної хмари”, “бурею”, що надходить. Небезпека змусила мiсцеве населення покинути на певний час цю територiю, що ми й спостерiгаємо за археологiчними даними. Повернувшись через певний час, люди продовжили колонiзацiю берегiв Пiвденного Бугу. Отже, за своїм історичним змістом легенда досить вірогідна.
