ВІННИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ім. Миколи Садовського

До початку ХХ століття Вінниця від­чула, що для повної відповідності євро­пей­сь­кому містечку їй не вистачає опери. Доб­робут місцевої еліти вимагав комп­лі­ментів, і лише театр з його романтичною атмо­сфе­рою міг задовольнити спрагу світських утіх.

Цілком може бути, що питання орга­нізації публічного дозвілля обговорю­валося не тільки в особистих будуарах, а і в офіційних кабінетах міської думи. Її голова Оводов теж поділяв думку про не­обхідність дати містечку театр. Загально­визнаний архітектор Григорій Артинов був готовий подарувати місту ще одну новобудову.

З коштами також затримки не було: місцева буржуазія могла їх пожертвувати на власні втіхи.

Легенда зберегла імена вінницьких бізнесменів, хто взявся за зведення приміщення театру. 30 січня 1910 р. купець Л. Зискинд доповідав Вінницькій міській управі: «Маю честь заявити, що з виконання переданого мені підряду по споруді міського театру, я приймаю приятеля М. Неєра на рівних зі мною правах і зобов'язаннях».

Створенням декорацій зайнялося одеське ательє М. Басовського (воно брало участь в оформленні Александрійського імператорського театру). Меблі поставив магазин Г. Зайденверга. Відомо і те, що технічне й електротехнічне оснащення – це контора І. Ройзенбурта.

Будівля була збудована і облаштована всього за 11 місяців.

Ось як описував 1910 року театр літературно-художній календар-довідник «Вся Вінниця»: «Камерний театр вартістю 160 тисяч. Електричне освіт­лення, шикарні декорації, різні пристосування і світлові ефекти. Окреме фойє, два буфети, вестибюль, каса, контора. Три завіси: розсувна (суконна) з клапаном і маркетингова. 10 окремих убиралень для артистів з дзеркалами і умивальниками. Театр вміщує до 1000 місць. Здається під різні гастрольні спектаклі зі всіма витратами: освітленням, опаленням, декораціями, меблями, реквізитом, костюмерною, потрібною бутафорією. Службовці: робочі на сцені, досвідчений машиніст, охоронець і розсильний, капельдинери, контролер, касирка».,

Беручи до уваги інші архівні документи, у новозведеному приміщенні Мельпомени життя вирувало. Мало хто знає про те, що у квітні 1912 р. орендарем театру була Р. Д. Леонтовська. Леонтовська зобов'язувалася платити міській управі за оренду театру 600 рублів за місяць і 25 – за кожен спектакль. Слід відзначили те, що вартість вхідного квитка складала від 17 копійок до 7 рублів.

До 1917 року на сцені театру виступали тільки заїжджі актори. Стаціонарний театр був створений лише 1920 року Гнатом Юрою. Уявіть собі такий факт, що спільно з ним тут починали власний творчий шлях такі видатні професіонали, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Працював тут і юний Юрій Смолич, який пізніше змалював цей період становлення театрального колективу в повісті «Театр невідомого актора».

Вважається, що ця ж група акторів склала скелет майбутнього колективу Київського державного академічного драматичного театру ім. І. Франка, оскільки 1923 року трупа Юри переїздить до Харкова, а потім до Києва.

Але вінницька сцена продовжувала вабити світлом рампи і глядачів, і акторів. Вона пам'ятає виступи таких театрів: «Березіль», імені Марії Заньковецької, столичного театру драми під керівництвом В. Мейерхольда. Також приїжджали на гастролі до Вінниці видатні служителі Мельпомени: Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Ігор Ільїнський, Михайло Царьов, Ваграм Папазян, Зоя Гайдай, Леонід Собінов. У 1924 і 1926 роках зі сцени театру виступав Володимир Маяковський.

Але, всупереч гучним іменам заїжджих акторів, Вінниця бажала обзавестися власною театральною трупою. І 1933 року вона наро­ди­лася як творчий колектив. Газета «Більшовицька правда» від 16 жовтня 1933 писала: «Завтра голо­вний диригент т. Яновський змахне паличкою і увертюра з «Аїди» за­звучить в стінках вінницького теа­тру. Розпочнеться художня служ­ба оперного колективу, який пови­нен стати провідником музичної культури в трудящі маси».

Ось чому ми вважаємо 17 жовтня 1933 року першим сезоном Вінницького обласного театру опери та балету. Його художнім керівником став учень Миколи Садовського, відомий актор і режисер С. Бутовський.

Окрім згаданої опери «Аїда», в репертуарі театру були такі постановки: «Фауст», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Тихий Дон», «Піднята цілина».

1940 року постановою Раднаркому України Вінницький театр опери і балету реорганізований в Український обласний музично-драматичний театр. У цей час на його сцені йшли спектаклі «Запорожець за Дунаєм» (комічна опера, що живе і зараз), «Енеїда», «Наталка Полтавка», «В степах України», «Маруся Богуславка», «Сватання на Гончарівці».

Під час Великої Вітчизняної війни театр не припиняв своєї роботи. Ми знаємо про те, що окрім названих п'єс, на сцені театру ставилася українська і глобальна класика: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Бахчисарайський фонтан», «Катерина», «Циганка Аза», «Хмара», «Назар Стодоля», «Дон Кіхот», «Кармен», «Ріголетто», «Дай серцю волю». При театрі працювала балетна студія. Ставилися грандіозні концерти.

Після великої пожежі 1944 року театру була потрібна серйозна рестав­рація. Уявіть собі такий факт, що керував роботами виконроб Д. Щекотіхін, відомий тим, що і 1910 року брав участь у зведенні цієї будівлі. А поки на пожарищі стурбовано метушилися будівельники, в колишньому приміщенні клубу промкооперації, де тимчасово оселився театр, у весняну пору 1945 року була показана безсмертна «Наталка Полтавка». У цей складний час директором театру став Федір Верещагін.

Протягом 1946-1948 років від­бу­лася реставрація театру за прое­к­том архітектора Д. Чорновола. На­казом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року в приміщенні театру оселився колектив ізмаїльсь­кого музично-драматичного театру, який злився з вінницьким. Федір Верещагін, вже як основний режи­сер, очолив сформовану трупу.

Після вдалих гастролей у Мос­к­ві 1957 року театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.

За творчі заслуги та значний внесок у справу культурного обслуговування людей театр був нагороджений почесними грамотами Верховної Ради України, Ради Міністрів Україні, почесними грамотами Президій Верховних Рад Азербайджану, Молдови, Кабардино-Балкарської, Марійської, Чечено-Інгушської автономних республік та ін.

Зараз, за ініціативою головного режисера театру Віталія Селезньова, при Вінницькому музичному училищі ім. Леонтовича відкрито театральне відділення, яке готує акторів театру. За дев’ять років існування відділення 12 випускників поповнили театральний колектив.