На поч. ХХ ст. у Вінниці почала працювати телефонна станція на номерів і два телефони-автомати: на залізничному вокзалі і в міському суді. На перших порах вона обслуговувала державні установи, великі підприємства та їх власників. Зберігалося листування між подільським губернатором, начальником Кишинівського поштово-телеграфного округу, товариством російських інженерів-електриків про облаштування у Вінниці телефонної мережі. Було складено список осіб і закладів міста тих, котрі підлягали телефонізації. Цікаво, що у Циркулярі Міністра Внутрішніх справ про порядок складання списку абонентів телефонного зв’язку Вінниці, нараховувалося 43 абонента. Серед них такі установи: бюро сільського господарства (товариства), поліцейські дільниці, повітовий справник, міська управа, окружна лікарня, центральна аптека, цегельний завод Мар’яновського, аптечний склад, п’ять готелів («Бель-вю», «Франція», «Центральний», «Європейський», «Гранд Готель»), маслобійний завод, міська лікарня, реальне училище....
